Перев’язка ран. Засоби перев’язування ран. Пакет перев’язувальний індивідуальний, порядок користування. Поняття десмургії

ТЕМА  Перев’язка ран. Засоби перев’язування ран. Пакет перев’язувальний індивідуальний, порядок користування. Поняття десмургії

1.    Перев’язка ран. Засоби перев’язування ран.

Пов'язка — це асептичний засіб у вигляді перев'язувального матеріалу, яким закривають рану. Вона складається з двох частин: внутрішньої, яка торкається рани (завжди має бути стерильною) і зовнішньої, яка закріплює і утримує пов'язку на рані. Внутрішньою частиною пов'язки є, як правило, серветка з марлі, що має прошарок гігроскопічної вати для вбирання крові та гною. Як підручний засіб краще використати чистий м'який рушник. Зовнішня

частина — бинт, за допомогою якого серветка закріплюється на рані. Замість бинта можна використати відрізки будь-якої тканини (краще не кольорової). В окремих випадках можна скористатися поясом чи ременем.

Найбільш пристосовані для надання першої медичної допомоги табельні засоби. Вони виготовляються промисловістю і надходять у продаж у спеціальних пакетах, що забезпечує їх стерильність. Серед табельних засобів поширені перев'язувальні пакети, стерильні серветки, стерильна і нестерильна вата, косинкові пов'язки, опікові пов'язки, лейкопластир тощо.

Серветки — це згорнуті у кілька разів чотирикутні відрізки марлі. Розрізняють великі — 70x68 см і малі — 68x35 см серветки. В упаковці їх, як правило, 20 штук.

Пов'язка опікова має широку подушечку — 65x45 см, до якої замість бинта пришито шість смужок тканини для її фіксування. Таку пов'язку можна використовувати і під час численних поранень.

Вата — матеріал, який виготовляється з целюлози, обробленої особливим способом. Є вата стерильна (для виготовлення внутрішньої частини пов'язки) і нестерильна (для компресів, прокладок, накладання стискальної пов'язки).

Косинкові пов'язки використовуються для закріплення бинтів, серветок, для фіксування кінцівок у разі поранень.

Бинти еластичні трубчасті являють собою прогумовані кільцеві сітки. Використовують їх для фіксування пов'язок на голові, грудях, ліктьовому, плечовому, колінному суглобах, на стопі, пальцях тощо. Відповідно до призначення існують бинти трьох номерів.

Лейкопластирні пов'язки — міцні клейкі смуги, якими закривають і герметизують невеликі рани, закріплюють бинти та серветки. Існують спеціальні лейкопластирі: бактерицидні, перцеві та інші.

Процес накладання пов'язки називається перев'язкою.

Під час накладання первинної пов'язки важливо не викликати зайвого болю у потерпілого. Бинт слід тримати правою рукою, а лівою підтримувати та розгладжувати його ходи. Бинт розмотують, не відриваючи від пов'язки, зліва направо. Кожний наступний тур повинен перекривати попередній наполовину. Накладати пов'язку потрібно не сильно стягуючи, щоб не порушити кровотік, але так, щоб вона не сповзла. Винятком є спеціальна стискальна пов'язка. Перед накладанням пов'язки рану слід оголити, але ні в якому разі не торкатися її руками чи будь-якими предметами. Верхній одяг обережно зняти або розрізати, починаючи зі здорової частини тіла і переходячи на травмовану. Не можна відривати від рани тканину, що прилипла. В цьому випадку слід обережно обрізати її ножицями навколо рани і потім накласти пов'язку. Одяг надівають у зворотній послідовності: спочатку на травмовану частину тіла, потім —на здорову.

Вибір типу пов'язки і перев'язувального матеріалу залежить від місця та характеру рани.

Первинна пов'язка часто прилипає до рани внаслідок висихання крові, що її просочує, і зняти її без пошкодження рани можна, лише застосувавши пероксид гідрогену, яким слід добре змочити місце навколо рани і саму рану. Інакше рана може відкритися, що створює загрозу її інфікування чи кровотечі.

2. Пакет перев’язувальний індивідуальний, порядок користування.

Перев’язочний пакет індивідуальний „ППІ” – складається з бинта шириною 10 см довжиною 7м, двох ватно-марлевих подушечок (17,5х32 см), одна з яких пришита до кінця бинта, а друга може переміщуватися. В пакеті знаходиться шпилька, на чохлі вказані правила

користування пакетом. Зовнішній чохол пакета, внутрішня поверхня якого стерильна, використовується для накладання стерильних пов’язок.

На чохлі написано правила користування пакетом, порядок розпакування: взяти пакет у ліву руку, правою рукою по лінії надрізу розкрити зовнішній чохол; вийняти внутрішню упаковку; вийняти шпильку, підколоти її на видному місці до одягу, зняти паперову обгортку; розгорнути перев’язувальний матеріал, не торкаючись руками внутрішньої поверхні подушечок( тієї, що прикладають до ран); утримуючи лівою рукою нерухому подушечку, а правою - голову бинта та рухому подушечку (з боку, пришитого кольоровими нитками), приготуватися до накладання пов’язки; накласти пов’язку, прибинтувавши подушечку; кінець бинта закріпити шпилькою. При наскрізних ранах рухому подушечку пересувають по бинту на потрібну відстань, щоб закрити вхідний і вихідний отвори рани. 

 3. Поняття десмургії

Десмургія (від грец. Desmos - зв'язок, пов'язка, ergon - справа) - це розділ хірургії, який розробляє методи застосування і техніку накладення пов'язок.

Пов'язки - профілактичні та лікувальні маніпуляції з використанням різних перев'язувальних матеріалів і засобів. Пов'язки застосовуються при наданні долікарської допомоги та лікуванні ушкоджень м'яких тканин, опіків і відморожень, для тимчасової і остаточної зупинки кровотечі, з метою іммобілізації травмованих частин тіла, а також фіксації кісткових відламків. Десмургія є частиною практичної хірургії, що вивчає накладання пов’язок.

Пов’язка у більш широкому розумінні означає комплекс засобів, застосованих з метою захисту ран або патологічних осередків від впливу зовнішнього середовища на більш або менш довготривалий термін.

У вузькому розумінні пов’язка означає матеріал (бинт, пластир тощо), який накладається на рану для фіксації перев’язувального матеріалу з лікарськими засобами. Нарешті, термін ≪перев’язування≫ означає процесс накладання або зміни лікувальної пов’язки з наступною ії фіксацією.

Початок застосування пов’язок належить до глибокої давнини. У працях Гіппократа йдеться про застосування сухих та асептичних пов’язок (ганчірочки змочували вином, галунами, солями міді) і про мазеві пов’язки (змочені оліями), дренажі тощо. 3амість пов’язок застосовували губки і сухе листя, для утримання пов’язки — липкий пластир, смоли, зовнішні пов’язки з бавовни. У стародавній Індії перев’язувальним матеріалом були бавовна, рослинні волокна тощо. На скіфській чаші (IV– III ст. до н. е.), знайденій у районі Керчі, є малюнок із зображенням чоловіка, що перев’язує рану.

У працях Цельса згадується про пов’язку, змочену оцтом, закріплену вже бинтами. Гален застосовував дренажні пов’язки з бронзових трубок. Авіценна вперше використав гіпсокрохмальні пов’язки для лікування переломів. У середні віки застосовували пов’язки з тампонами (Ротер і Роланд), з турундами (Гої де Шоліак). У ХVIII ст. почали користуватися

лейкопластирними пов’язками.

Найбільшого розвитку мистецтво десмургії набуло в ХІХ ст., чому сприяли, по-перше, численні війни цього періоду, по-друге — існуюча концепція щодо захисту рани від шкідливого впливу навколишнього середовища (спеціальна лікувально-захисна пов’язка Дж. Лістера, 1867). Великою є заслуга М. І. Пирогова в розвитку десмургії. Він неодноразово

звертався до техніки перев’язувань у своїй книзі ≪Початок загальної військово- польової хірургії≫, де відбито досвід застосування гіпсової пов’язки на полі битви.

В основу сучасної десмургії покладено класичні принципи, випрацьовані до кінця ХІХ ст. Нові досягнення науки хоча і не обійшли стороною цю стародавню сферу медицини, проте не внесли в неї принципових змін. Донині бинтові пов’язки продовжують залишатись основою десмургії. Слід відзначити деякі загальні тенденції в розвитку десмургії.

По-перше, прагнення до виготовлення для накладання пов’язок комплексних засобів, цільовим призначенням яких є забезпечення роботи медичного персоналу при масовому надходженні потерпілих.

По-друге, застосування клеючих препаратів (БФ-6, фуропласт тощо) для захисту рани від несприятливого зовнішнього впливу в процесі лікування або забезпечення надійної фіксації перев’язувального матеріалу (клеол, колодій).

 По-третє, заміна традиційного перев’язувального матеріалу пластичним, який забезпечує водночас як захисний ефект, так і уведення антисептиків безпосередньо в ділянку ураження за рахунок лікарських добавок до пластичної суміші (армірована целюлозна пов’язка).

По-четверте, заміна існуючих марлевих бинтів трубчастими, сітчастими бинтами, які забезпечують швидку і надійну фіксацію перев’язувального матеріалу.